Карантин — коли кожна мама стала педагогом. Як організувати навчання дітей, щоб воно було цікавим? Як зберегти собі нерви та отримувати від занять задоволення? Як бути, коли декілька дітей? :). Хочу поділитися нашим досвідом. Склад сім’ї:): мама, тато, хлопець майже 7, хлопчик майже 5 і ще один коханий хлопчик-малюк майже 7 місяців. Заняття: підготовка до школи та загальний розвиток дошкільнят. В садок не ходили, з 1 вересня дистанційне навчання в приватній школі (якщо все буде йти по плану:)).

Для початку — мої спостереження:

• Діти найкраще займаються в першій половині дня.
  Помітила, що коли починати ранок з організованих занять, то в післяобідній час сини краще себе поводять і цікаво граються самі.
• Вдома повинен бути достатньо широкий асортимент розвиваючих посібників, іграшок, канцелярії та творчих матеріалів.
  Особливо зараз, коли діти на карантині. Це допомагає швидко організовувати ігри, урізноманітнює навчання та мінімізує зусилля дорослих.
• Я вважаю, що відповідальність за навчання дітей лежить на батьках.
  А особливо зараз, коли воно стало масово дистанційним. Це означає: брати участь, підтримувати, допомагати, контролювати і ставити цілі. Робимо послаблення на вік, звичайно.
• Мама-аніматор.
  Так я себе інколи почуваю:). Але результати є.
  Крики, сварки, біготня трапляються тоді, коли діти повністю віддані самі собі. Звичайно, дитяче-бешкетне, шум, галас на 100% нікуди не зникає і не потрібно. Це діти. Але деструктив, коли дім перетворюється на хаос — це погано. Для нас, так точно. Організованих ігор/занять часто вистачає, щоб протягом дня сини поводилися “+-” екологічно. Але періодично доводиться їм допомагати: змінювати іграшки, творчі матеріали, пропонувати варіанти, сідати пограти разом. Їжа, сон, прогулянки, то само собою:).
• Діти — є діти.
  Для занять важливо враховувати вік. Бути об’єктивним, а не амбіційним. Типу, я не читала в 4, а мій буде. Я не стала балериною, так хай моя донька стане… Більше фану і радості.
• До кожної дитини можна знайти підхід.
  Мене до сих пір дивує те, як троє моїх дітей можуть бути такими різними. Це так цікаво, але і великий виклик. Особливо, коли це стосується організації занять:). У нас історія не одного дня, а років. Коли ми виросли від “не хочу (просто тому що я нічого не хочу)”, “не буду”, “здаюся перед труднощами”, “нерегулярних занять”, “ні ні ні і пішов, навіть не дочекавшись початку”, “не можемо домовитися” і т.д. до “мама, а коли почнуться заняття”, “мама, а давай пограємо”, “взяв книжку з поробкою і сам творю або приніс, щоб допомогли”, до “знаю, де лежать іграшки і матеріали, сам взяв і тиша” і т.д. Звичайно, діти ростуть, але я точно бачу, які чудові (ЧУДОВІ) результати дають регулярні ігри/заняття і наполегливість мами. Постійно потрібно прислуховуватися до дітей, їх інтересів, змінювати підходи, матеріали, співпрацювати… і результати будуть обов’язково. “Розігруються” такі “нехочухи”, що аж не віриться:).
• Гаджети/мультфільми.
  “Два слова”: чим менше їх в житті дитини, тим краще вона грається і займається. З більшим інтересом. У нас був різний досвід, є з чим порівнювати.

Із нашої практики:

• Коли двоє займаються/граються одночасно. В цей час третій або спить, грається сам або сидить на ручках. Інколи, звичайно, доводиться переривати двох, щоб приділити час молодшенькому:).
• Є універсальні речі, як досліди, поробки, відео і т.д. — де різниця в 2 роки зараз не дуже відчутна. А ось, що стосується читання, письма, математики, то тут заняття, звичайно різні. Діти займаються/граються паралельно на двох столиках або по черзі, якщо не обійтись без моєї допомоги. Що робить в цей час третій — див. пункт 1:). Коли один заважає іншому, я пропоную йому ту іграшку/книжку/матеріали, де моя допомога не потрібна або прошу почекати. І чекає. Якщо заняття/ігри регулярні, діти звикають до режиму і правил, яких потрібно дотримуватися.
• Бувають такі бонусні години, коли спить середній і молодший, а я займаюся зі старшим. Тут нас нічого не стримує:).
  Коли було двоє синів, я зі старшим намагалася гратися тоді, коли молодший спав. Це був той вік, коли молодший хотів все те, що у старшого і сам без мами не грався. В цьому випадку, якісно приділити час одному було важко. Не допомагав навіть високий стіл:). Тому я гралася з дітьми по черзі. Але загалом, я намагаюся об’єднувати дітей і проводити ігри/заняття разом або паралельно. За роки вдалося розвинути в собі багато суперсил:).

Така домашня освіта потребує немало інвестицій: сил, часу, смирення, витримки, самоорганізації, самопожертви, але так класно спостерігати за результатами і за тим, які підростуть чудові маленькі люди:). Воно того варте!:)

Буду рада вашому досвіду чи викликам у домашніх іграх/заняттях:). В коментарях.

Здоров’я нам!

Альона Акопджанян